«Сідайте до столу, дітки. Треба вас нагодувати» - так Людмила Білічук говорить не тільки дітям у Вороновицькому ліцеї №1, а й своїм уже дорослим дітям удома.

Вона жартує, що така в неї звичка – когось нагодувати. А потім додає: школа давно стала частиною її життя настільки, що інколи вона ніби переходить разом із нею додому.

Людмила Миколаївна працює кухарем 12 років. До школи була кухня в кафе, а за освітою вона взагалі ювелір. Та життя склалося так, що професія кухаря стала її справою. Каже, завжди любила готувати і досі старається, щоб дітям було смачно.

До ліцею прийшла ще й тому, що тут могла офіційно працювати та мати трудовий стаж. Але залишилася не тільки через це.

«Діти – я люблю з дітьми працювати. І колектив хороший», – говорить Людмила.

За 12 років вона добре бачить, як змінилося шкільне харчування. І сьогодні говорить про реформу дуже просто – з позиції людини, яка щодня стоїть біля плити, складає меню, приймає продукти і бачить, хто приходить до їдальні.

Для неї одна з найважливіших змін – доступність гарячого харчування.

Людмила розповідає, що є діти, для яких шкільний обід – справді важлива підтримка. Вони можуть прийти і взяти не одну, а дві чи навіть три порції. І тоді особливо розумієш, навіщо потрібне гаряче харчування в школі.

«За такі гроші зараз нічого не купиш. А тут – перше, друге, все гаряче і свіженьке», –каже кухарка.

У ліцеї меню змінюється щотижня. Воно розписане до грама: скільки якого продукту потрібно, що саме приготувати і в якій кількості. Людмила стежить, щоб те, що записано в меню, відповідало тому, що діти отримують у тарілці.

За ним – щоденна клопітка робота Людмили Миколаївни, яка починається задовго до того, як діти заходять до їдальні.

Її робочий день починається близько шостої ранку і може завершуватися о шостій вечора. Дванадцять годин на ногах. Продукти, меню, розрахунки, постачальники, доставки, непередбачувані ситуації. А коли робочий день закінчується, школа не завжди залишається за дверима.

«Я лягаю спати зі школою і з харчуванням і просипаюся – теж думаю тільки про харчування і про роботу», – зізнається кухарка.

Мабуть, саме тому для неї нагодувати дитину – значно більше, ніж просто виконати свою роботу.

Ця звичка настільки сильна, що вдома все відбувається майже так само, як у школі. Діти Людмили Миколаївни вже дорослі, але мама все одно питає: «Їсти хочете? Сідайте до столу, дітки. Треба вас нагодувати».

Так вона турбується про своїх. Так само щодня турбується і про тих, хто приходить до шкільної їдальні.

Реформа шкільного харчування змінює меню, підходи та організацію роботи. Але за її реалізацією все одно стоїть людина. Та, яка приходить затемна, перевіряє продукти, готує, рахує, стежить за меню і думає про те, чи буде дитині смачно.

У Вороновицькому ліцеї №1 цією людиною є Людмила Миколаївна Білічук.

І, здається, її головне професійне правило дуже просте: діти мають бути нагодовані. Добре, якісно і смачно.