Обличчя турботи: Редько Нінель Володимирівна

Є люди, для яких медицина — не просто професія, а спосіб життя. Саме такою є Нінель Володимирівна, яка працює у обласній клінічній дитячій інфекційній лікарні.

Вона народилася у селі Бабчинці та з юних років відчувала: її поклик — допомагати людям. Цей внутрішній вибір привів її до медицини. Після навчання у Гайсинському медичному училищі вона стала медичною сестрою — і залишилася вірною цій справі на все життя.

48 років у професії.

48 років щоденної відповідальності, витримки та турботи.

У відділенні анестезіології та інтенсивної терапії немає випадкових людей. Тут потрібні швидкість рішень, холодний розум і велике серце. Саме такою є Нінель Володимирівна — зібрана у найкритичніші моменти, уважна до деталей і безмежно людяна до кожного пацієнта.

Її поважають колеги, їй довіряють пацієнти, її щиро цінують рідні тих, кому вона допомогла вистояти у найскладніші миті.

Та її турбота не обмежується лікарнею.

У складний для країни час Нінель Володимирівна активно підтримує українських військових як волонтер: збирає та передає необхідні речі, допомагає тим, хто боронить нашу країну.

Її родина — це окрема гордість: син, зять і онук стали на захист України. Три покоління мужності й любові до Батьківщини.

На запитання, що тримає її в професії стільки років, вона відповідає просто:

«Найбільша нагорода — це врятоване здоров’я і вдячність людей».

Молодим медикам вона радить не забувати головного: медицина потребує не лише знань, а й серця, терпіння і щирого бажання допомагати.

Нінель Володимирівна — це досвід, мудрість і приклад справжнього служіння людям. Саме такі люди формують довіру до медицини та щодня підтверджують: турбота має обличчя.